Що це таке і що описує література
Антимікробну дію LL-37 пояснюють його катіонною амфіпатичною структурою: пептид зв’язується з бактеріальними мембранами, утворюючи транзиторні пори або порушуючи цілісність мембрани. Паралельно він працює як сигнальна молекула — діє через формілпептидний рецептор 2 (FPR2), впливає на хемотаксис, зв’язує нуклеїнові кислоти й модулює запальні цитокіни та шляхи відновлення тканин.
Два застереження з літератури варті окремої уваги. По-перше, підвищений ендогенний LL-37 асоційований із хронічними запальними й автоімунними станами — «більше» тут не означає «краще». По-друге, вікно між антимікробною та цитотоксичною концентраціями описують як вузьке, а людських даних про безпеку ін’єкційного шляху обмаль: опубліковані дослідження за участю людей майже всі стосуються нанесення на шкіру.
Три подробиці про ідентичність важливі, коли перевіряєте все це в реєстрі. Послідовність — LLGDFFRKSKEKIGKEFKRIVQRIKDFLRNLVPRTES: одинадцять основних залишків (лізин і аргінін) проти п’яти кислих (аспартат і глутамат), звідси й заряд близько +6. У PubChem назва LL-37, «cathelicidin» і МНН ропокамптид ведуть до одного запису, CID 16198951 (C205H340N60O53, близько 4 493 г/моль), а от номер CAS 154947-66-7 тепер дає сім записів (перевірено 28 вересня 2026 року): цей, ще два з тією самою брутто-формулою — один із них без визначеної стереохімії — і чотири для трифторацетату LL-37, серед них CID 137699475 (близько 4 607 г/моль). Трифторацетат — протиіон, який синтетичні пептиди часто несуть після очищення, тож сертифікат аналізу має вказувати, до чого належать маса й чистота: до пептиду чи до солі. Крім того, PubChem записує назви попередника — Cap-18, hCAP 18 — як синоніми пептиду, хоча hCAP-18 — це білок-попередник масою 18 кДа, з якого вирізається LL-37, а не та сама молекула.
У людей картина вужча й суперечливіша, ніж можна подумати з лабораторних даних. Перше дослідження (Grönberg et al., Wound Repair Regen 2014, PMID 25041740) охопило 34 людей із венозними виразками гомілки, що погано загоюються: три тижні відкритого вступного періоду на плацебо, потім чотири тижні подвійного сліпого нанесення LL-37 у концентрації 0,5, 1,6 або 3,2 мг/мл двічі на тиждень чи плацебо. Константа швидкості загоєння була приблизно вшестеро вищою за плацебо при 0,5 мг/мл (p = 0,003) і приблизно втричі — при 1,6 мг/мл (p = 0,088, статистично незначуще); середня площа виразки зменшилася на 68 % і 50 %. Найвища концентрація не дала кращого результату, ніж плацебо, тобто залежність «доза — ефект» ішла навпаки. Місцевих чи системних проблем із безпекою не зафіксували.
Підтверджувальне випробування головної мети не досягло. У дослідженні фази IIb HEAL LL-37 (Mahlapuu et al., Wound Repair Regen 2021, PMID 34687253) 148 пацієнтів із венозними виразками гомілки отримували, крім компресійної терапії, LL-37 у концентрації 0,5 або 1,6 мг/мл чи плацебо. У всій досліджуваній популяції LL-37 загоєння не покращив. Лише аналіз, зроблений постфактум, показав покращення у виразок площею від 10 см²; автори подають це як підставу для нового дослідження з достатньою потужністю, а не як доведений ефект. Троє авторів були працівниками Promore Pharma, яка розробляє LL-37 під назвою ропокамптид. Обидві концентрації переносилися добре.
При легко інфікованих виразках діабетичної стопи (Miranda et al., Arch Dermatol Res 2023, PMID 37480520; NCT04098562) крем із LL-37, який наносили двічі на тиждень упродовж чотирьох тижнів, покращив індекс грануляції на 7, 14, 21 і 28 день (p = 0,031, 0,009, 0,006 і 0,037), але не знизив IL-1α і TNF-α, а різниця в бактеріальній колонізації була статистично незначущою. Ін’єкційний LL-37 вивчали на чотирьох людях: у дослідженні фази 1/2 онкологічного центру MD Anderson (NCT02225366, з липня 2015 до листопада 2020 року) його щотижня, до восьми тижнів, вводили в шкірні метастази меланоми. Опис випадку (Dolkar et al., J Cutan Pathol 2018, PMID 29665030) повідомляє, що уражені ділянки зменшилися, але приблизно на 45-й день на тулубі й кінцівках з’явилися численні бородавчасті та кератоакантомоподібні висипання; 11 із 12 біопсій показали ту саму картину. Усі вони зникли протягом двох місяців після припинення ін’єкцій.
Про період напіввиведення: ця сторінка раніше подавала функціональний період напіввиведення близько однієї години, який нібито зростає понад 12 годин, коли протеази пригнічені. Ці цифри відкликано: жодну з них не вдалося пов’язати з дослідженням, а в крові людей, яким вводили LL-37, його ніколи не вимірювали. Виміряно лише стабільність поза організмом: за 37 °C трипсин повністю розклав LL-37 (10 мкг/мл) за шість годин, а MMP-9 — ні; у рановій рідині з дев’яти хронічних венозних виразок видимого розкладання не було до 24 годин (Grönberg et al., Acta Derm Venereol 2011, PMID 21547341). Це години в пробірці, а не період напіввиведення в людині. Виправлено й наше твердження, що жодне дослідження не давало людям LL-37 перорально: одне таке є, але в ньому застосовували не сам пептид. У відкритому рандомізованому плацебо-контрольованому дослідженні в одній китайській лікарні (Zhao et al., J Med Virol 2023, PMID 37605995) 238 дорослих, госпіталізованих із COVID-19, спричиненим варіантом «Омікрон», отримували плацебо або «Oral LL-37» — генетично модифіковану бактерію Lactococcus lactis, яка виробляє LL-37 у кишечнику. Якщо прийом починали впродовж шести днів після встановлення діагнозу, ПЛР-тест ставав негативним швидше (9,8 проти 14,0 дня); серйозних побічних явищ не зафіксовано. Вимірювали результат тесту, а не одужання чи виживання, а синтетичний LL-37 перорально в людей ніколи не досліджували.
У США FDA на своїй сторінці про субстанції для аптечного виготовлення, що можуть становити істотні ризики для безпеки, опублікувала оцінку кателіцидину LL-37: препарати з ним можуть нести ризик імуногенності за певних шляхів введення, пов’язані з пептидом домішки та характеризація діючої речовини складні, а доклінічні дані вказують на шкідливий вплив на чоловічу репродуктивну функцію та на здатність сприяти росту пухлин у деяких тканинах. Нині LL-37 стоїть там у розділі речовин, номінацію яких відкликано (сторінку оновлено 22 квітня 2026 року), і його немає ні в списку 503A для аптек (оновлено 14 травня 2026 року), ні в списку 503B для аутсорсингових виробників (21 березня 2025 року). Пошук інструкції в openFDA за назвами ропокамптид чи LL-37 нічого не дає; такий самий пошук для семаглутиду дає 5 результатів.
На ClinicalTrials.gov запит «LL-37» як втручання повертає 20 записів, і більшість із них вимірює власний LL-37 організму — у дослідженнях вітаміну D, слини чи хвороб ясен, — а не вводить його. Лише два дають сам LL-37: дослідження меланоми й випробування при діабетичній стопі (контрольний пошук того самого дня: семаглутид, 760). У Забороненому списку WADA LL-37 окремо не названий, але це не означає, що він дозволений: розділ S0 будь-коли забороняє будь-яку фармакологічну речовину, не охоплену іншими розділами і не схвалену жодним державним органом охорони здоров’я для терапевтичного застосування в людей.
